Генетично модифіковані організми (ГМО) – продукція рослинного, тваринного походження, аквакультури, генетичний матеріал яких був змінений шляхом, що не відбувається в природних умовах, на відміну від схрещування або природної рекомбінації.

Незважаючи на те, що більшість транс генних рослин відрізняються від своїх аналогів наявністю тільки зміненого білка, харчова продукція з цих рослин належить до категорії «нова їжа». Звідси виникла необхідність розроблення критеріїв і методичних підходів до методико – біологічної оцінки такої їжі, над якими працювали вчені різних країн. Спочатку була розроблена концепція.

Регулювання питань забезпечення біобезпеки у генно-інженерній галузі на міжнародному рівні, здійснюються, передусім, у рамках природоохоронної діяльності ООН, а також у межах регіональних міждержавних утворень (наприклад, Європейський союз).

Існує й інша точка зору, не про можливі негативні наслідки від використання ГМО, а про право споживача на достовірну інформацію (тобто питання захисту прав споживачів). ГМ – рослини створюють для того, щоб:

– змінити певні агрохімічні та фізіологічні характеристики рослин (забезпечити стійкість до окремих гербіцидів, до шкідників та хвороб, до засолення, дії високих та низьких температур);

– змінити якість кінцевої продукції (колір, склад, тривалість зберігання, термін зберігання, термін дозрівання);

– вирішити питання очищення довкілля від органічних забруднень і від важких металів.

На сьогодні трансформовано 140 видів рослин, але комерціалізовано (отримано дозвіл на вирощування у відкритих системах з промисловою метою на використання як харчових продуктів, або, як корму для тварин) відносно малу їх кількість і жодних негативних наслідків від використання ГМО не встановлено.

Ризик у генній інженерії – це ймовірність здійснення небажаного впливу генетично модифікованого організму на довкілля, збереження і стійке використання біологічної різноманітності, що включає здоров'я людини внаслідок передачі генів.

Потенційна небезпека ГМ – культур:

1. Перенесення генів:

• зміна дикорослих видів рослин;
• зміна генетично не модифікованих культур;
• проникнення у харчові ланцюги;
• виникнення стійкості до антибіотиків.

2. Загроза для довкілля:

• толерантність до комах;
• толерантність до гербіцидів.

3. Стійкість до вірусів:

• зміна структури оболонки вірусу;
• утворення нового вірусу;
• посилення симптомів захворювання.

4. Харчова небезпека:

• зміна біологічної і харчової цінності продуктів;
• алергенність;
• мутагенність;
• зміна імуномодулювальних властивостей;
• монадо – і ембріотоксичність, тератогенність.